спогад...

Ранішній сонний Львів...усе так тихо...тільми музика десь там у навушніках так тихо дзвенить...де-не-де..народ спішить на роботу...тільки я іду повільно задумуючись над життям....згадуючи про тебе...як було колись добре...про100 мріючи про тебе...хоча це тільки мрія...яка до недавна була всього лише ілюзією яка тривала кілька місяців....але цей час я провела незабутньо....з тобою....але чому так сталось....чому доля вирішила так вчинити з нами...?....хоча яка це доля це ти вирішив усе замість неї...і що тепер....ти щасливий.....???!!!....так щасливий....а я????.....ти подумав про мене....як мені зараз.....ні тобі...всерівно...о що я відчуваю...ти теж напевно не задумувався...хоча дійсно ...навіщо це тобі....ти забрав в мене саме дороге що я берегла для того єдиного...я думала що це ти.....я помилилась..і чому я так часто задумуюсь....над завершенням цього нікчемного життя....я ненавиджу тебе....але чому ненавидячи тебе я коли бучу тебе у середині в мене десь там далеко в душі щось ниє...ниє так боляче...і на очах зявляються сльози...а в тебе на вустах лише невинна посмішка...!!!!